Броский, друзья! Сегодня я вам расскажу свою невероятную историю о том, как я купила шишки марихуаны и решила прогуляться по городу босиком.
Все началось с закладок. Нет, не тех, что в браузере, а наркотических закладок. Слыхал про чернуху? Это та самая закладка, которую купил у своего худого парня из тюбика. Красавчик, конечно, но надо быть осторожным с такими делами.
Затромбило меня сразу же, как только я закурила этот добрячок. Чувствовала себя настоящей крутой кисой, готовой идти на все ради этих дурных наслаждений. И тут я решила попробовать еще немного экстремальности – прогуляться по городу без обуви.
Как только я вышла на улицу, мне стало ясно, что мое вставило на полную катушку. Я начала клиниться, видя самые невероятные галлюцинации. Лица прохожих искажались, здания начинали истекать воображаемыми красками, а тротуары превращались в настоящие пути космических кораблей. Это была настоящая вакханалия в моей голове!
Я втыкалась просто обалденно, не знаю, как это еще описать. Чувствовала себя настоящей блондинкой, которая нарушает все законы природы. Понятно, что шишки марихуаны не придают тебе никаких сверхспособностей, но ощущения были настолько невероятными, что я чувствовала себя супергероем.
Босиком, сияющей от наслаждения, я продолжала свое путешествие. Под ногами ощущала прикосновение прохладного вымощенного камня, словно он призывал меня к себе. По городу двигалась абсолютно безразлично, как будто все вокруг существовало только для меня.
Люди смотрели на меня, как на безумную фрик-шоу. А мне было все равно! Я была счастлива и никакие непонимающие взгляды не смогли испортить мое настроение.
Но вдруг я почувствовала острый укол в совесть. Понимала, что затромбиться дальше и прогуляться по городу босиком – это не лучшая идея.
Хорошо, что я приняла правильное решение! |
Я села на первый попавшийся скамейку и немного пришла в себя. Шишки марихуаны – это, конечно, интересное путешествие в мир галлюцинаций, но надо уметь сдерживаться и понимать границы.
Так что, друзья, не идите на чужие закладки и не бегайте по городу босиком, ок?
Теперь я предпочитаю наслаждаться жизнью без помощи всяких кропалей. Босиком по городу я больше не ходила, а все свои энергии и эмоции сконцентрировала на вещах, которые действительно делают меня счастливой.
Но уж, как я клепала глазами прохожих, когда бегала голышом по улицам! Это были настоящие шоу-спектакли! Все мы молоды и глупы, но если есть возможность не повторять ошибок других, почему бы и нет?
Вообщем, ребята, не гонитесь за мимолетными удовольствиями. Жизнь – это не чернуха, а настоящие эмоции и приключения, которые можно испытывать без всяких допингов.
Оставьте закладки в браузере и наденьте свои любимые кроссовки. Это будет гораздо более безопасным и здравым решением. И помните – жизнь без риска и опасности – это не жизнь вовсе!
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...